Храм повернув історичну назву: громада села Гряди відмовилася від колоніальної спадщини

У селі Гряди Нововолинської громади Володимирського району відбулася подія, яка вже увійшла в історію регіону та України загалом. Тамтешня громада, що однією з перших в Україні приєдналася до Православної церкви України, тепер відмовилася від нав’язаної у XIX столітті назви храму на честь Казанської ікони Богородиці. 

Святиня повернулася до свого історичного імені – церкви Різдва Пресвятої Богородиці. Про важливу подію в ефірі програми Вечірній Район детально розповів історик з Нововолинська Юрій Велінець, передає Район.Іваничі.

«Це досить важлива історична подія. Ми чітко розуміємо, що на фоні глобальних процесів, які відбуваються в Україні та в цілому в Європі, маємо позбуватися колоніальних нашарувань, які нам нав’язав східний ворог. Це були маркери, що тримали нас під контролем і змушували відмовлятися від власної унікальності», – пояснює Юрій Велінець.

Від Томосу до власної ідентичності

За словами історика, громада Грядів ще на початку процесу створення ПЦУ зібралася разом із настоятелем і без будь-яких конфліктів перейшла до нової юрисдикції.

«Це була одна з перших парафій, яка зробила цей крок разом зі священником. І важливо, що це відбулося добровільно, без «тітушок» і без порушення прав. Але далі постало питання – чи залишати назву Казанської Богородиці. І громада вирішила: настав час повернути історичну назву», – пригадує Велінець.

Історик наголошує, що справа не в самому образі Богородиці, а в нав’язаному культі.

«Ми не маємо нічого проти ікон Пресвятої Богородиці. Але культ Казанської був створений у XIX столітті як політичне виправдання московських завоювань. Він став символом колонізації. І саме цей символ десятиліттями підміняв автентичні українські образи», – каже Велінець.

Не Казанська

Велінець нагадав, що культ Казанської ікони Богородиці виник після підкорення московським царем Казанського ханства.

«Практично все мусульманське населення тоді було знищене, а територію заселили росіяни. Для того, щоб цю криваву подію подати як «божественне благословення», вигадали культ Казанської ікони. Згодом його прив’язали ще й до так званого визволення Москви Мініним і Пожарським від так званої «польської інтервенції» у Смутні часи. Тобто цей образ штучно вмонтовували в російську історію, а згодом – нав’язали українським селам», – пояснює Юрій Велінець.

На відміну від цього, українські ікони мали зовсім інший стиль і символіку. 

«Наші образи тяжіли до Європи: більше світла, більше усмішок, менше похмурості. В той час як московські ікони – темніші, суворіші, з відтінком аскези та покори. Це теж маркер різних цивілізаційних світів», – додає історик.

Повернення до джерел

Пошуки історичних документів підтвердили: до кінця XIX століття в селі діяла церква саме Різдва Пресвятої Богородиці.

«Ми знайшли записи ще з 1698 року, де згадується ця церква. Тож рішення громади – це не лише відмова від нав’язаного, а й повернення до власних витоків», – розповідає Велінець.

У 1870-х роках стару церкву розібрали під приводом занепаду, а на її місці звели нову, але вже з назвою Казанської. Перша будівля згоріла від удару блискавки, а теперішній храм збудували у 1904 році. За радянських часів його закрили, але у 1989 році святиню знову відкрили.

Відтепер престольне свято громада відзначатиме 8 вересня – на Різдво Пресвятої Богородиці.

«Це рішення об’єднало всіх. Люди чітко розуміють: ми не шукаємо причин, щоб залишити колоніальне минуле. Ми робимо крок у майбутнє, залишаючись собою», – підсумовує Велінець.

Замальовані ікони: ще одне свідчення колонізації

Історик наводить ще один приклад – ікону з села Біличі, де під образом Олександра Невського виявили замальоване Різдво Богородиці.

«Ми провели рентгенівське дослідження і побачили: під Невським збережений давніший український сюжет. Це було типовою практикою у XIX столітті – замальовувати українські ікони московськими святими. І ми зараз якраз вирішуємо, як далі діяти: чи попробувати все ж таки зняти образ Олександра Невського і відкрити Різдва Пресвятої Богородиці, бо ми так припускаємо, що це може бути XVIII початок XIX століття і при тому, що виконана суто в українському народному форматі. І власне цим і унікальна ця ікона», – каже дослідник.

Він наголошує, що у XIX столітті Російська церква намагалася конкретно нав'язати якийсь певний образ. Вони брали там чи зображення Христа, чи інші сюжети й просто замальовували на тих, кого нав'язували українцям обов'язково.

Новий музей у Нововолинську: європейська спадщина для українців

Події на Іваничівщині символічно перегукуються з іншою ініціативою – створенням у Нововолинську музею європейського мистецтва на основі колекції місцевого жителя Івана Бойка.

«У його збірці – французькі меблі, німецькі музичні інструменти XIX століття, італійські артефакти. Це антикваріат, який скуповували на аукціонах. Тепер він зберігається у Нововолинську. Ми хочемо систематизувати цю колекцію й відкрити її для громади», – розповідає Велінець.

Антикваріат. Фото Іванни Білішук

Він переконаний: такий музей покаже не тільки європейське мистецтво, а й спільну історію, адже Україна завжди була частиною Європи. І через такі речі можна продемонструвати єдність. Це не рух «у Європу» – це повернення до Європи. Для іноземних делегацій, які відвідують Волинь, буде важливо побачити, що ми шануємо і їхню, і свою спадщину.

Події у Грядах і Нововолинську – це різні грані одного процесу: звільнення від колоніальної спадщини та повернення до автентичних джерел. У релігії це означає відновлення історичних назв і традицій, у культурі – збереження українського та європейського мистецтва.

 ***

Створено за підтримки урядів Норвегії та Швеції в межах Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання.