Пам'ятки Іваничівщини: різьблений хрест Ларіона Іваницького

Продовжуємо знайомити читачів з історією Іваничівщини.

Співробітники музею на сторінці у фейсбуці розповідають про одну зі збережених пам'яток родини Іваницьких.

Хрест Ларіона Іваницького (1576 року) належить до кола пам’яток сакрального мистецтва визначної мистецької ваги і є на сьогодні найбільш раннім з усіх досі відомих українських різьблених хрестів.

Виготовлений він із кипарисового дерева у срібній оправі, датований 1576 роком. Нині хрест знаходиться у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва (м. Київ) і є найбільш ранньою датованою пам’яткою в колекції музею.

Читайте також: Іваничі: у Свято-Пантелеймонівському храмі перебуває частинка мощів святої великомучениці Варвари

Походить хрест із селища Іваничі Володимир-Волинського повіту Волинської губернії. Тривалий час він перебував у місцевій церкві Благовіщення Пресвятої Богородиці, куди був переданий подружжям Іларіоном і Мотрею Іваницькими, які у ХVІ ст. володіли цим селом, назва якого й походить від їхнього прізвища. Подружжя сприяло розвитку села, було відоме своєю доброчинністю та щедрими вкладами у православні храми. У с. Іваничі їхнім коштом була збудована вищезгадана церква, до якої ними передано велику кількість богослужбових книг і церковних предметів. Серед них – і цей хрест.

Цікава доля цієї пам’ятки. Непростий шлях пройшов хрест до того часу, як потрапив до музейної колекції. У Літописі церковно-парафіяльному 1896 р., складеному священиком селища Іваничі Олександром Гуцевичем, записано перелік цінних речей, переданих подружжям Іваницьких до храму Благовіщення. Зустрічаємо там і запис про хрест із кипарисового дерева у срібній оправі з вигравіруваним кириличним донаторським написом. У дещо спрощеному вигляді текст такий: «Повелением раба Божіа Лариона Васильевича Иваницкого и малжонки его пане Матрены Семеновны Иваницкае оучинен и придан есть сій крест до храму Благовещеніа Пресвятае Богородици…, а людем христианским на поклонение. Лета Божого нароження 1576».

На оправі вигравірувано й родовий герб Іваницьких (герб Повня – повного місяця) у вигляді щита з зображенням опертого на повний місяць хреста, вище – латиницею ініціали Ларіона Іваницького – L I.

Читайте також: У храмі села Мишів відбулося перше архієрейське богослужіння у юрисдикції ПЦУ

Згадується хрест 1893 року серед речей Свято-Володимирського братства у Володимирі Волинському, більша частина яких невдовзі потрапила до Волинського єпархіального сховища у Житомирі та разом із його збірками у 1914 р. у зв’язку з наближенням лінії фронту під час Першої світової війни була евакуйована до Харкова. Пізніше ці речі перебували у Музеї українського мистецтва м. Харкова, а в період Другої світової війни більшість творів безслідно зникла. У 1945 році Комітет у справах мистецтв придбав хрест у декотрого Александрова й передав до Київського державного музею українського мистецтва. 1956 року твір надійшов до філії вищезгаданого музею, перетвореної 1964 р. на Державний (нині – Національний) музей українського народного декоративного мистецтва.

Нині хрест досліджений, описаний та опублікований у збірниках наукових праць, згадується у багатьох наукових статтях, численних публікаціях присвячених колекції музею.

До музейного зібрання хрест надійшов у пошкодженому вигляді. У 1999 році пам’ятку було реставровано.
Хрест виконано з кипарисового дерева, тверда текстура якого дозволяє створювати різьблені багатофігурні композиції з чіткими лініями і тонкою проробкою деталей. Висота – 44 см, довжина середньої поперечини – 15 см. Щодо загальної характеристики стилю різьблення хреста, то слід визнати поєднання безперечної професійної майстерності з тенденцією до спрощення моделей, властивою різьбярам, котрі не належали до великих художніх осередків, де існували традиції високого академічного мистецтва. Манеру різьбяра характеризує схематизація, притаманна народній мистецькій традиції. Різьбяр старанно відтворив слов’янські написи («Микита», «Рожество»), тим самим довівши, що він був на Волині місцевою людиною. Таким чином, хрест є невід’ємною приналежністю волинської місцевої спадщини, бо пов’язаний із цим регіоном історично.

Читайте також: Історія та сьогодення унікальних пам’яток Іваничівщини. ФОТО