Громада спокійного сну: волонтери з Нововолинська роблять ліжка і шиють подушки для ЗСУ і переселенців
Війна поділила життя усіх українців на до і після. Ніхто не може стояти осторонь жахливих подій. Яскравим прикладом є Нововолинська громада. Тут мешканці дбають не лише про те, щоб військові та переселенці були ситі та одягнені, а й піклуються про їхній сон. Виготовляють ліжка, шиють подушки, простирадла. Також виготовляють прапори, під якими громада відправляє героїв на вічний спочинок.
Як все відбувається дізналася журналістка Район.Іваничі.
Для військових наші подушки, як талісмани
«Усе почалося в перші дні війни, установа не могла стояти осторонь подій. Ми згуртувалися і вирішили допомагати військовим та переселенцям. Спочатку для власної безпеки дооблаштували наше укриття в підвалі. А вже 28 лютого сконтактували з місцевим волонтером Олександром Мазурком, запитали, чим можемо допомогти», – розповідає директорка Нововолинського міського Палацу культури Марія Олійчук.
Так отримали перелік актуальних потреб для військовослужбовців та вимушених переселенців, які почали приїжджати до громади. Одним з перших пунктів у списку були подушки.
Читайте також: Перемога буде за нами: луцький виробник крісел-мішків забезпечує військо аптечками
Виявилося, що у колективі є художниця та артистка-вокалістка, які вміють шити та мають власні машинки, тож вирішили братися саме за цю справу. Об’єдналось і керівництво, й технічні працівники.
«На другий день колеги принесли машинки, і таким чином у Палаці культури облаштували невеликий швейний цех. Робота закипіла. Насамперед стали шити подушки з тих матеріалів, які були в нас в наявності, це – декор на новорічно-різдвяні свята. Зібрали все, що було, і приступили до роботи», – наголошує пані Марія.
Читайте також: Економіка їде на захід: досвід переїзду підприємства з-під куль у Харкові до Рівного
У колективі всього 20 працівників, віком від 19 до 70 років. Робити добру справу допомагають і нововолинці, й переселенці.
Уже перші подушки спричинили великий попит. Але не було де купити наповнювача. Раніше все замовляли через інтернет, та після початку війни це стало недоступним. Тому першим наповнювачем для подушок став холофайбер, який ми використовували для фотозони, яка діяла під час новорічно-різдвяних свят.
«Як закінчиться війна, то зробимо ще кращу», – каже співрозмовниця.
Спочатку для наповнення використовували лише матеріали холофайбер та синтепон, пізніше почали приносити й пір’я. Зрештою, для більшості переселенців не принципово, який саме наповнювач – головне, щоб було м’яко та комфортно.
Подушки шиють більших та менших розмірів. Для військових потрібні “мобільніші”, щоб їх можна було без проблем покласти в рюкзак. Деякі хлопці казали, що вони для них як талісмани. Дітям треба маленькі подушечки-ясіки, як кажуть на Волині.
Читайте також: «За популярністю та вигодою не ганяємось»: як волонтер/к/и по всьому світу рятують Україну
Ще працівники закладу культури шиють простирадла. Пані Марія каже, що менше, ніж подушок, адже все впирається в матеріали та фінанси.
«Простирадла шиємо з тканини, яку приносили небайдужі мешканці для подушок. Шматки дуже великі, їх стало шкода різати. А у нас переселенці якраз запитували, чи не шиємо простирадла. Так все і почалося. Їх ми складаємо на першому поверсі, люди приходять і забирають. Зараз шиємо, скільки можемо та на скільки вистачає матеріалу, а раніше – більше на замовлення», – продовжує розповідь директорка Палацу культури.
Робота тут нагадує своєрідний конвеєр. Одні сидять за швейними машинками, інші наповнюють подушки. Решта ріжуть тканину та роблять викройки. Праця кипить практично у всіх кабінетах і нагадує вулик. Коли вони працюють, то співають. І поміж того проводять репетиції до майбутньої вистави та культурно-мистецьких заходів. Зі слів пані Марії, це важливо для підтримки бойового духу.
«Душа щемить, тому хочеться поспівати патріотичних пісень про Україну. Без цього не минають наші робочі будні», – наголошує директорка Палацу культури.
«Через соцмережі почали звертатися до місцевих мешканців, адже постійно не вистачає тканин та наповнювачів. Наші подушки розходяться дуже швидко», – далі розповідає Марія.
Каже, ніби гострих потреб в подушках вже немає, всі замовлення виконали. Та на цьому працівники культури не зупиняються.
Крім тканин і наповнювачів, місцеві мешканці почали приносити й одяг. Його розклали на столах, поряд з готовими подушками та простирадлами.
«До нашої ініціативи долучилася місцева мешканка Любов Вавдічик. Вона пошила близько 100 тактичних похідних подушок, які не промокають. Їх відправили хлопцям, які постійно перебувають просто неба, в екстремальних ситуаціях, можуть спати в окопах, довго бути під дощем. Подушки компактних розмірів, щоб можна було легко розкласти в рюкзак», – розповідає пані Марія.
З часом крім подушок та простирадел працівники Палацу культури почали шити прапори, з якими героїв проводжають в останню дорогу. Стяги тримають біля загиблих під час поховання.
Читайте також: Війна роздала нові ролі: як креативний сектор Луцька став міцним тилом
Як розповіла співрозмовниця, подушок на цей час пошили понад 300, прапорів — до 100 штук. Простирадла не рахували.
Ніяких документів при роздачі своїх виробів не вимагають. На шахраїв не потрапляли. Роблять все на благодійних засадах. Вірять людям. Когось невдоволеного не зустрічали.
«Наші вироби передавали різним бригадам, допомагаємо всім, хто потребує. За день дівчата шили максимум 30 подушок. Це на початку, коли була гостра потреба і достатньо багато матеріалу. Пізніше, коли закінчився наповнювач, зробили перерву. Просто шили напірники та шукали матеріали», – розповідає пані Марія.
Кошти на пошиття виробів збирають лише серед своїх працівників. Бували випадки, що небайдужі люди давали гроші, за які відразу щось купували та звітували. За можливості намагаються внесків не брати — натомість просять людей приносити в Палац культури потрібні для виробництва матеріали.
«Традиційно в обставинах воєнного часу ми не називаємо бійців, підрозділів і місць їхньої дислокації, але на всіх відео військові кажуть: «Все отримали, щиро дякуємо! Все буде Україна!», – розповідає директорка палацу культури.
«На першому поверсі стоять три коробки та є інформація про те, що саме ми збираємо для армії та переселенців. Люди туди несуть, що вважають за потрібне. Також пости з проханням допомогти розміщуємо в соцмережах», – додає співрозмовниця.
Шити якісь інші речі для сну тут не планують. Думають над спеціальними розгрузками для військових, але поки не мають відповідних швейних машинок, натомість є проблема з тканиною та підготовкою викройок. Шукають допомоги та порад.
Читайте також: Дякують і просять рецепт супу: у домі молитви села Тростянка прийняли уже понад 200 переселенців
Місцева влада також підтримує працівників культури. Надала тканину для пошиття прапорів, адже купити її зараз просто нереально.
«Робимо все, що можемо. Разом ми – велика сила, і лише дружньою згуртованою працею зможемо наблизити перемогу», – наголосила пані Марія.
Хоч ліжка – не балаклава і не бронежилет, та сон має бути якісним
Микола Чемерис – підприємець з Нововолинська, займається виготовленням меблів. З перших днів він та його працівники допомагають військовим.
«Робити ліжка для казарм, ми почали вже на другий день війни на прохання місцевих волонтерів. Для нас дуже важливо було знати, куди вони підуть, щоб ми справді могли бути корисними захисникам та захисницям. Та спочатку до нас звернулися з лікарні з проханням зробити пандуси для бомбосховищ – ми теж не відмовили. Виготовили повністю безкоштовно за два дні, й тоді вже роботу не припиняли», – продовжує розповідь пан Микола.
Близько чотирьох днів виготовляли ліжка на десять спальних місць. Двохповерхові з драбинкою нагору. Два яруси – це для зручності, і щоб займали менше місця в казармах. Знизу є шухляди для зберігання необхідних речей чи постелі. Тож ліжка дуже зручні та практичні.
Собівартість одного ліжка – 13-15 тисяч гривень. Звісно, ніякої оплати підприємець не брав.
Матеріали для ліжок надають не лише волонтери, а й небайдужі колеги-меблярі.
Микола наголошує, що з проханням про допомогу з ліжками до них звертатися й органи державної влади.
«Ті, які замовляли для військових, неподалік, ми самі відвозили та складали. Якщо ж десь далі, то волонтери забирали і складали на місці. Меблі дуже прості у використанні, і скласти їх зовсім не важко», – розповідає мебляр.
Військові були дуже задоволені, адже ліжка не лише міцні й зручні, а й мають гарний естетичний вигляд.
Читайте також: Мрію про перемогу: колишній волонтер Корпусу Миру – про життя в Нововолинську та допомогу Україні
Загалом благодійники виготовили вже 15 двоярусних ліжок. Звісно, ліжко — це не балаклава і не бронежилет, без нього військові можуть обійтися. Та все ж, сон має бути якісним, якщо мова не йде про окопи.
Планують продовжувати роботу. Зі слів підприємця, благодійністю він займався і до війни. Допомагав школі, в якій вчився, ніколи не відмовляв окремим людям, що опинилися в скруті.
Микола каже, що у підприємства достатньо верстатів, тож запрошує долучитися інших меблярів нововолинських громад. Роботи всім вистачить.
«На комунальні послуги ніяких пільг не маємо, хоча для виготовлення меблів використовуємо багато електроенергії, – зауважує підприємець. – Та за гроші не хвилююся. Якщо моя робота допоможе пришвидшити перемогу, то це буде чудово. Розумію, що в країні біда, тому стояти осторонь не можу!», – наголосив Микола.