«Мамо, в нас війна!» Як волинянки стали вимушеними біженками

17 Березня 2022, 10:01
Українці покидають домівки через російське вторгнення 5043
Українці покидають домівки через російське вторгнення

24 лютого – день початку війни в Україні. Це дата, яка змінила життя кожного та кожної з нас. Багато жінок змушені покидати все, що мають, забирати дітей та ховатися в безпечні місця.

З трьома матерями з Волині, які стали вимушеними біженками, поспілкувалась журналістка Район.Іваничі.

Шестирічного сина тримала вночі й заспокоювала

«Мамо, в нас – війна – кричала я в слухавку о 5 ранку 24 лютого. Мої діти прокинулися, щоб звично збиратися в садок і школу, адже їм 4 і 6 років. «Діти залишаємось вдома, адже в нас війна», – пригадує жінка з Іваничівщини свої слова.

Вона каже, що в голові в той ранок був хаос думок: кудись бігти, комусь телефонувати… Не розуміла, як допомогти рідним, як вберегти сина і доньку. В місті було шумно. Про загрозу нападу і початок війни нагадували засоби масової інформації. Жінка розуміла: все, що зараз треба робити – подбати про дітей. Навіть не про їхнє здоров’я, а життя.

російсько-українська війна
російсько-українська війна

«Діти відчували стрес. Син, якому 6 років, завжди був дуже чутливою дитиною. Дійшло до того, що коли засинав, дуже кричав уві сні. Я просто змушена була тримати його всю ніч і заспокоювати», – розповіла волинянка.

Вона пригадує, що щодня телефонували та писали родичі, друзі з-за кордону, пропонували приїжджати. Спочатку жінку це дуже злило. Вона не розуміла, як це – поїхати й лишити житло, рідних. Та все ж страх за дітей узяв гору. 

Вирішили збиратися і їхати в Італію. Знайшли перевізника, який погодився відвести. Від ціни з людини були просто в ступорі, адже просили 200 євро, а це понад 6 тисяч гривень за одного.

«У буквальному сенсі, зібрала всі гроші, які мала вдома, вирішила не відкладати і їхати. У квартирі залишили брудний посуд, розкидані іграшки, попраний одяг. Страх за майбутнє дітей взяв гору. Із собою взяли найнеобхідніше. Навіть із рідними не встигли попрощатися», – розповідає біженка.

Українські військові
Українські військові

Вона додає, що в Італії їх прийняли тепло, але, хоч тут вони в повній безпеці, не чують ні сирен, ні вибухів, ні пострілів, спокою на душі немає. Жінка каже, що страшні новини з України розривають душу. Вона не може нормально спати, не відчуває смак їжі, дні просто злилися в один. Немає бажання прокидатися зранку та засинати ввечері.

Розуміє, що їй потрібно вчити мову та допомагати рідній країні, та поки все, що вона може робити – це автоматичні дії: прокинулась, владнала власні справи з документами, попіклувалась про дітей… Єдине, що тішить – це думка про перемогу та телефонні дзвінки до друзів та рідних.

 Якби щось «прилетіло», врятуватися було б – без шансів

«Рішення виїхати за кордон – у Польщу, прийняла задля безпеки дитини. Адже донечці 4 роки. Довго обдумувала. Було страшно покидати домівку, стояти в черзі на кордоні. Та ситуація в Україні просто лякала. Тому все ж їхати», – розповідає ще одна біженка з Нововолинська.

Звістку про війну вона зустріла з неймовірним жахом. Найбільше стало лячно за дитину. В місті часто лунають сирени, тому чи не щоночі доводилось ходити в бомбосховище.

«Хоч ми і ховалися в підвал, але якби щось таки «прилетіло», не дай Боже, то навряд чи б ми врятувалися. Наше укриття зовсім не надійне. До спеціально обладнаного дуже далеко йти. Тому залишатися вдома було вкрай небезпечно», – продовжує співрозмовниця.

Жінка додає, що її донька сприймала походи в укриття, як звичне явище, гралася там з іншими дітьми. Вона вже знала, якщо чути сирену – потрібно ховатися в підвал.

«Хоч їй всього лише 4 роки, багато чого розуміє. Вивчила, що робити, коли дорослі кажуть, що загроза минула. Також запитувала про танки, адже старша дівчинка розповіла їй про них в бомбосховищі», – продовжила розповідь біженка.

Волинянка поїхала в Польщу зі знайомими на їхньому авто. На кордоні ще забрали людей із Миколаєва. Вони тікали з-під обстрілів у своєму місті: дві мами та двоє дітей. Щоб потрапити в Польщу, чекали на митниці вісім годин. 

«Хоч для донечки дорога була дуже стресовою, та тішило, що вже в безпеці й не потрібно бігати в укриття. Зараз живемо в знайомих. Шукаємо квартиру для оренди, поки варіантів немає. Уже питали в агентів нерухомості, але немає ні одного вільного житла. Чекаємо на перемогу та мир», – каже жінка та тішиться, що її донька зараз в безпеці.

Розмальовка від психологині
Розмальовка від психологині

 

Тішать добрі люди навколо

«Моїм дітям 11, 10 та 5 років. Найстарший – музикант, грає в оркестрі на трубі, любить тварин і показувати фокуси. Середній син займається спортом і теж музикант, найменшій донечці – 5. Вона любить допомагати бабусі на грядках і малювати», – розповідає ще одна мешканка Нововолинська, яка через війну вирішила їхати з дітьми до Польщі.

Каже, що коли в місті лунала сирена тривоги, то ховались в укритті власного будинку. Бігати з трьома дітьми до спеціально призначеного сховища було просто нереально. Це й була одна з ключових причин, чому вирішили їхати за кордон. На переїзд спонукав також страх і відсутність сну.

Пояснювати дітям, що таке війна, не довелось, вони давно все вже знали.

«Їхати вирішили 26 лютого. Вночі зібрала речі і документи. Вранці пішла шукати хоч якісь квитки на автобус, але автостанція в місті вже не працювала, перевізники не відповідали або на цю мить були на кордоні чи в Польщі. У туристичному агентстві було дуже дорого та й чекати би довелось довго. Вирішила писати в соцмережах. Там знайшла перевізника, який возить жінок і дітей із сусіднього міста», – продовжила волинянка.

Їхати самій із дітьми було трохи страшно, каже, тож почала обдзвонювати кумів з дітьми, але ніхто не поспішав виїжджати – дехто просто поїхав в село. Одна подруга все-таки погодилась – адже теж боялась за своїх трьох дітей.

Вона додала, що діти дорогу перенесли дуже складно. Автобус був переповнений жінками та малечею до року, яка постійно плакала. Добиралися до орендованої квартири, яку забронювали попередньо, понад добу.

«У нас є все необхідне для життя, хоча трохи тісно. Важливо, що навколо дуже добрі і чуйні до чужого горя люди. Діти сумують за своїми іграшкамими нічого не брали з собою, крім одягу на зміну і їжі. Про те, що виїхали, поки не шкодуємо, не знаю як буде далі, але залишатись в країні, де війна, з малими дітьми, я просто не бачила сенсу», – додала волинянка.

Розмальовка від арт-терапевтки
Розмальовка від арт-терапевтки

Вона зазначила, що найскладнішим для дітей в Польщі є мовний бар'єр. Вони взагалі нічого не розуміють. Жінка ж польську знає, допомагає малечі з перекладом.

Однак вони вже трохи звикли до нових умов проживання, дуже хвилюються за Україну. Моляться, щоб все скоріше закінчилось і вони повернулися додому.

В умовах вимушеного переселення найважливіше – приймати всі емоції дитини

Психологиня, психотерапевтка Ірина Холод наголошує, що якщо ви змушені переїхати з дитиною, то варто пам'ятати, що малеча дуже реагує на емоційний стан мами. Це, як в літаку, – в разі небезпеки рекомендують спочатку надягати маску собі, потім – дитині. 

Тому необхідно максимально налаштуватись на дорогу, не нервуватися, зберігати спокій, взяти достатньо їжі (особливо ту, що любить дитина) і води. Обов’язково прихопити з собою «шматочок» дому – улюблений плед дитини, іграшку. Якщо дорога довга – бавитись з малюком, розповідати казки, бути в контакті з ним.

Українці покидають домівку
Українці покидають домівку

«Під час переїзду дуже важливо максимально подбати про тіло: взяти воду, їжу, підгузники дітям, змінний одяг, серветки, пакети, якщо дитину нудить. Це значно полегшить дорогу та збереже нерви», – зазначає ще одна психологиня, арттерапевтка Оллі Скордіна.

Вона також розповідає, що при тривалому перебуванні на кордоні, добре буде насамперед подбати про себе: рухатись, пити, їсти, спати, ходити в туалет, виходити з транспорту.

Розмальовка для зниження рівня стресу
Розмальовка для зниження рівня стресу

Ірина Холод рекомендує після приїзду на нове місце насамперед розкласти свої речі (щоб не було відчуття життя «на валізах»), показати дитині, де тепер її шафа чи тумбочка. Мамам же важливо  гуртуватися, познайомити дітей з однолітками.

Щоб дитина краще адаптувалась до нових реалій, найважливіше – стабільність і певна структура. Тому важливо максимально наблизити режим дня до того, який був вдома: ігри, заняття, за можливості – дитсадок чи школа. 

Варто прислухатись до дитини. Деякі діти починають багато спати, дехто стає агресивним. Дуже важливо не сварити та приймати всі емоції, багато обіймати, гладити, цілувати. Разом відвідувати кафе, дитячі майданчики чи мати інші спільні розваги.

Психологиня Оллі Скордіна наголошує, що дітям потрібно взяти фломастери, олівці, розмальовки, пластилін, папір. Ними дитину можна розважати як в дорозі, так і після приїзду. Можна з ними малювати улюблене безпечне місце, їхню мрію, весну, янгола-охоронця, сім'ю, все, що любить дитина. 

Також важливо робити дитині масаж усього тіла. Щоб зменшити стрес, корисно складати казки разом з малечею і включати в розповідь речі, що ви бачите з вікна, коли в дорозі, чи поруч.

«Буває, що в людей, які знаходяться на безпечній території, з’являється так званий «синдром вижившого». Симптоми можуть проявлятися найрізноманітніше: з’являється головний біль, запаморочення, нудота, порушення сну, різкі зміни настрою, безпорадність, напади гніву. На нього можуть страждати всі, хто залишилися живими після катастрофи, в тому числі війни. 

Щоб не піддатися подібному стану, важливо дистанціювати себе від ситуації і прожити почуття провини. Для цього важливо знайти для себе хоч якусь діяльність, яка буде корисною і потрібною в цей час. Можна зайнятися волонтерством, переказувати кошти на армію чи постраждалим від війни, або вести так звану інформаційну війну в соцмережах. Ключовим тут є – берегти себе і працювати на благо інших лише тоді, коли ви маєте ресурс», – зазначає Ірина Холод.

Вона додає, що в умовах вимушеного переселення не рідко в людей зникає апетит. Тоді варто обов’язково їсти, хоча б потрохи, невеликими порціями. І не забувати багато пити.

Також фахівчиня наголошує, що бувають випадки, коли в людей з’являється безсоння. Щоб розв'язувати проблему, є багато дихальних технік, які допоможуть розслабитись. Можна також звернутися по допомогу до психологів. У Польщі багато колег допомагають на волонтерських засадах. А в Україні є спеціалісти, які надають підтримку онлайн. 

Оллі Скордіна додає, якщо вам не хочеться їсти, можна не робити цього, головне – пити. Якщо не хочете спати, то й це не обов’язково. Робіть щось корисне. Плетіть маскувальну сітку для солдатів, готуйте їжу, прибирайте, пишіть, малюйте, танцюйте, сходіть в душ, поговоріть з кимось, дайте тілу випустити напругу з середини. 

Для самостійної роботи в умовах, коли рух мало можливий, добре буде закрити очі та сконцентруватися на диханні.

Армія Збройних сил України
Армія Збройних сил України

«Не простим завданням є пояснювати дітям про війну і чому ви вирішили їхати з дому. Говорити тут необхідно, коли ви самі спокійні. Якщо ви не відчуваєте себе в силі, тоді варто просити когось іншого, кому довіряєте, хто дійсно спокійний. Розповідати необхідно простими, зрозумілими словами, які підходять саме для віку вашої дитини», – додає пані Ірина.

З її слів, головне – не обманювати та нічого не приховувати. Адже в дитини багата уява – вона може дофантазувати те, про що ви промовчите. Важливо також не вдаватися в зайві деталі та завершити все на позитивній ноті.

Психологиня наголошує, що можна сказати, що в нашій Україні війна і ми поки поживемо в цьому чудовому місці. Що в нас сильна армія, дуже скоро вона переможе ворога і ми повернемось додому. Можна провести паралелі з улюбленою казкою дитини, в якій добро перемагає зло.

Для початку можна запитати в малечі, що вони вже знають про війну, як її бачать, розуміють. Чи знають, чому ви їдете з дому.  Це допоможе зрозуміти, яка картина вже є в голові сина чи доньки та що ще потрібно розповісти. Тоді ви можете щиро поговорити з ними та все пояснити своїми словами, головне – впевнено та спокійно.

Розмальовка антистрес від Оллі Скордіної
Розмальовка антистрес від Оллі Скордіної

З її слів, як для дитини, так і для дорослої людини важливо знайти собі безпечне місце в новому домі. Навіть якщо це невелика комора, куточок, ліжко чи просто ваш рюкзак, який можна покласти під голову. 

Адже коли ми знаходимо для себе острівок безпеки, який можна вважати своїм хоч тимчасово, це є опорою для подальшої адаптації, пізнання нового середовища. Важливо не поспішати та не докоряти собі за те, що ви повільні та не адаптується швидко до нового місця. Важливо знайти того, до кого можна звернутися по допомогу. 

Вона додає, що дитина адаптується тоді, коли й мама. Малеча почувається в безпеці поряд із батьками. Якщо мама чи тато поряд і поводяться спокійно, то дитині безпечно, де б вона не була, лише тоді адаптація буде проходити швидко та добре. 

Пані Оллі нагадує, що важливим є шукати на новому місці свої маленькі радості: сон, гарні краєвиди, макіяж чи нові знайомства.

Тимчасово переселені українці
Тимчасово переселені українці

Розмальовка для дорослих та дітей
Розмальовка для дорослих та дітей

Коментар
29/03/2024 Четвер
28.03.2024
27.03.2024
20:39