Еліта нації: Петро Павлович Нагайовський

31 Травня 2018, 15:28

4205

Активного учасника Майдану, командира штурмової роти 14 окремої механізованої бригади, учасника бойових дій, волонтера Петра Павловича Нагайовського на Іваничівщині знають від малого до великого. Пам'ятають Петра Павловича й у його рідній альма-матер - Львівському національному аграрному університеті.

Більше про цього мужнього іваничівця, розповідає Влад Якушев лейтенант, екс-начальник прес-служби 14-ї окремої механізованої бригади ОК «Захід», нині власкор ZIK.

Мав нагоду побувати на зустрічі випускників аграрного університету, де побачив людей, яких, без перебільшенням, готовий назвати елітою нації, - пише

На Зелені свята мені подзвонив побратим, Петро Павлович Нагайовський. Привітав з святами та повідомив, що є нагода зустрітись, бо приїде у Дубляни на зустріч випускників Львівського аграрного університету,

«Приїжджай, хоч обнімемось», – сказав Павлович, який на війні мав позивний Тигр.

Як не приїхати? Тигра я завжди радий бачити. Разом воювали під Маріуполем та у Мар’янці. Я добре пам’ятаю його голос у рації: «Панда, я Тигр, тримайтесь, накриваю».

Він отримав кульове поранення на Майдані і контузію на війні, залишився після мобілізації на контракт, а по закінченню контракту продовжив їздити на фронт як волонтер. В цьому весь наш Тигр. Йому вже далеко не тридцять, але енергії та бажання жити в Павловича на десяток молодих.

Я приїхав трохи раніше за Тигра і спостерігав, як збираються випускники аграрного. Не було жодної дорогої машини, вечірніх суконь та діамантів. Під’їжджала чергова маршрутка, і з неї виходили люди із відкритими обличчями та щирими посмішками. І нікого не оберігали зосереджені «секюріті».

Серед прибулих був і сивовусий чоловік у формі. Я звернув уваги на його руки. Сильні, темні від засмаги руки, які працювали на землі, а коли настав час, взяли зброї, щоб захистити її. Руки людини, яку можна вбити, але неможливо здолати. Як не схожі вони на руки політиків, що займають крісла у Верховній Раді.

Нарешті приїхав Тигр із дружиною Майєю. Вони вчились разом і одружились ще будучи студентами, а відтоді вже не розлучались.

А потім був невеликий концерт, на якому танцювали народні танці та співали повстанських пісень. І люди раділи знайомим мелодіям та підспівували.

Після концерту аграрії ще довго обнімались у коридорах і вмовляли не їхати колишніх однокурсників, які поспішав додому. Але вдома чекали родини, і колишні студенти потроху почали розходитись.

На зупинці маршрутки зібралось чимало народу. Я дивився на їхні обличчя і не бачив жодного відомого, жодного обличчя, яке б світилось на білбордах чи телебаченні. Невідомі широкому загалу…Вони не увійдуть у історію, хіба у серця близьких. Не стануть знаменитими, але будуть мати перед тими, хто зараз вважає себе «елітою» суттєву перевагу – зможуть дивитись у очі людей без страху.