Сім років тому загинув Герой Небесної Сотні з Нововолинська Сергій Байдовський 

20 Лютого 2021, 13:16
Сергій Байдовський 4079
Сергій Байдовський

Герой Небесної Сотні Сергій Байдовський загинув на Майдані 20 лютого 2014 року.

Сергій народився у Нововолинську, був третьою дитиною у шахтарській сім’ї, пише Гроамада Схід.

Коли батьки поїхали за кордон заробляти гроші, Сергій із сестрою Олею та братом Сашком переїхали до бабусі у село Менчичі Іваничівського району. Перевівся у Соснинську школу, що нині має його ім’я. Вчився старанно і любив ганяти м’яча, згодом грав у складі сільської команди з Менчич.

Після школи, з 2007 року Сергій навчався у Луцькому інституті розвитку людини Університету «Україна», на п'ятому му курсі перевівся на заочну форму і пішов працювати на нафтопровід «Дружба» у Дрогобичі. Він був працьовитим і кмітливим, і вже через три місяці його підвищили до інженера з техніки безпеки.

Сергій дуже любив Луцьк, тому часто приїжджав до нього й після закінчення інституту, хоча любив подорожувати всією Україною. Їздив також кілька разів в Італію до мами, але все одно хотів жити в Україні — вірив, що тут житимуть і батьки, і сестра, яка останні роки теж працювала в Італії, і брат Олександр, який їздив з батьком на заробітки до Росії.

А ще Сергій був справжнім козаком, бо їздив до Берестечка приймати присягу Українському реєстровому козацтву. Тому на його могилі майорять два прапори: синьо-жовтий і червоно-чорний – козацький.

Сергій кілька років зустрічався з дівчиною – студенткою Львівського медичного коледжу Світланою, по закінченні її навчання збиралися взяти шлюб.

«Він був однолюбом. Любив тільки Свєту й Україну» – розповідає батько.

Ніхто з родини не знав, що Сергій брав відпустки їздив на революцію до Києва. Та і відмовити його від задуманого, напевне, не змогли б. Сам батько не здогадувався про його першу поїзду на початку грудня 2013 року, не знав і про другу – перед Новим роком. Уже втретє, на Водохреще, відчув щось тривожне. Зателефонував Сергієві та крізь гул почув: «Татку, не дзвони до мене, бо тут всі телефони прослуховуються. Я на Майдані… В Києві». Занепокоєний батько вже нічого заперечити не міг, лише попросив: «Ти хоч пів години дзвони мені, нічого не говори, але дзвони, щоб я знав…».

Вчергове Сергій вирушив до столиці у ніч на 19 лютого. Напередодні батько йому телефонував, щоб вкотре відмовити їхати на революцію: «Кажу: синочок, хоч не їдь. А він мені: «Татку, я нікуди не поїду». От тільки, заспокоївши батька, Серій вперто вирішив, що його обов‘язок – бути там. Не послухав ні батьків, ні кохану. Казав: «Хочу, щоб мої діти жили в нормальній країні».

Сергій не був наївною людиною, і розумів усі небезпеки. Недарма одна із останніх цитат на його сторінці в соцмережі — це слова Левка Лук’яненка: «Нація, яка не готова посилати синів на смерть, не виживе». І ці слова виявилися пророчими.

Було близько 8 ранку 20 лютого 2014 року, коли Сергій Байдовський подзвонив рідним. «Сказав, що з ним усе гаразд. Та після цього на дзвінки родичів не відповідав», – розказує матір загиблого Героя Майдану Марія Байдовська.

Бо тоді Сергій побіг на вулицю Інститутську – на допомогу своїм побратимам з Волинської сотні. Адже Волинська сотня однією з перших кинулася на захист барикад, щойно почули про штурм Майдану. На них і припав один із перших ударів.

Близько 9:00 Сергій разом із товаришем з Менчич Олександром Ткачуком був вже на Інститутській. Біля них зірвалася граната. Сергія ударною хвилею відкинуло вбік без жодної подряпини, Олександру ж влучив уламок в ногу, від чого той знепритомнів на сходах біля Жовтневого палацу. Сергій побіг вниз до барикад. Залишалося кілька метрів. Але в нього влучили дві кулі: одна під лопатку ліву і зрикошетила, а друга втрапила між 6 і 7 ребром з лівої сторони, зачепила легені, селезінку, в печінку зайшла і зупинилася.

У кареті швидкої серце Сергія тричі починало битися, кажуть медики. Однак поранення було несумісне з життям.

В останню дорогу його проводжало 20 тисяч населення міста Луцька та весь рідний Нововолинськ. Сергія поховали під вигуки «Слава!» та «Герої не вмирають!». Чин відспівування відбувся у Верхньому храмі Свято-Троїцького собору міста Луцька. Після чого траурною ходою Героя провели до краю міста, співаючи Гімн України.

Сергій Байдовський отримав звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (21 листопада 2014, посмертно) — за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності та Медаль «За жертовність і любов до України» (УПЦ КП, червень 2015) (посмертно).

Родини Героїв Небесної сотні зверталися до президента Зеленського з проханням не звільняти колишніх беркутівців для обміну, щоб вони понесли покарання. Втім, ці вимоги були проігноровані – кати Майдану знайшли прихисток в країні, що розв’язала неоголошену війну проти України.


 

Коментарі
21 Лютого 2021, 01:51
Кіко
Коментар
29/03/2024 Четвер
28.03.2024
27.03.2024
20:39