Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

На Іваничівщині, аби піймати торговців людьми, поліцейські відрощували бороду та йшли на смітник

10:46 18.10.2020
3360

Ця історія почалася десять років тому на Волині у місті Нововолинськ.

Майор поліції Олександр Зотько, керівник волинського відділу боротьби зі злочинами, пов’язаними із торгівлею людьми Головного управління Національної поліції області, згадує її, наче це все було нещодавно. Про це йдеться в інтерв'ю на сайті Конкурент.

У холодній дерев’яній хаті на хуторі тулиться десятеро людей. Всі вони різного віку. Є тут брати зі старенькою мамою, старші чоловіки. Запах несвіжий. Та й де йому взятися, якщо повітря в тісному приміщенні мало, а кожен із пожильців несе за собою сморід сміттєзвалища.

Скільки вони тут? Важко уявити, але минуло вже два роки з того часу, як цим нещасним пообіцяли роботу на цегельному заводі на Львівщині. Всі вони їхали з надією заробити, почати життя з початку, закрити борги, відбудувати хату чи просто мати що поїсти.

Та з цеглою так і не склалося. Роботодавці запропонували план Б: попрацювати деякий час на сміттєзвалищі. “Деякий час” розтягнувся на місяці й роки. Незчулися, як і самі відчули себе непотребом, від якого, здається, відвернувся весь світ. Їх поселили у хаті на хуторі. Всіх в одне тісне приміщення. Привозили їсти якісь недоїдки. Всі руки потріскані, поколоті голками, про давні болячки вже й ніхто не згадує.

Це зараз їх десять, а було удвічі більше. Іншим, хто трішки знав мову, вдалося втекли. Хтось ще наважувався на втечу, та не всі спроби увінчалися успіхом. “Роботодавці” показово били своїх наймитів і знову життя оберталося навколо смітника. Документи у всіх забрали. Насміхалися: ви нічого не зможете вдіяти, бо і з владою, і з міліцією у начальства повна згода. Всі про все в курсі та ніхто рятувати не прийде. Просити допомоги в місцевих теж не вийде — хутір же ж! Та й як попросити, як говориш угорською, а навколо всі україномовні? Два роки рабства. Невідомо де. Невідомо ще скільки. Два довгих роки невизначеності, постійного смороду та бажання закінчити з цим скоріше.

А події мали місце у 2010-2012 роках. На той момент це була друга справа в Україні, де організована злочинна група завербувала людей у рабство.

– На Закарпатті підприємливі громадяни вирішили підзаробити і підшуковували людей в районі, які потрапили в складні життєві ситуації. У когось помер годувальник, хтось втратив чоловіка, хтось заліз у кредити, втратив роботу, чоловіка. З ними проводили тонку психологічну роботу: співчували і ніби то хотіли допомогти, пропонуючи роботу у Львівській області на цегельному заводі. Мали забезпечити і житлом, і їжею. Назбиравши до двадцяти людей, заробітчан привезли до села Стара Лішня, що в Іваничівському районі Волинської області. Там вже два роки, як не діяв цегельний завод. Голова ліквідаційної комісії почав обурюватися, що роботяг їм не треба. Тож людям запропонували іншу зайнятість, підписавши з кожним фіктивний договір. На папері їх ніби то взяли на цегельний завод, а насправді люди мали сортувати сміття на Нововолинському полігоні твердих побутових відходів. Люди думали, що вони на Львівщині, вони не знали української мови і не мали іншого виходу, як погодитися на ці умови.

Людям так нічого і не платили, розказує наш майор поліції. Спочатку пояснювали, що накопичують гроші на дорогу додому. А потім вже й нічого толком не говорили. Затягнулася така рабська праця на цілих два роки. За цей час потерпілі змогли зрозуміти з ким мають справу, але вдіяти нічого не могли. Одна зі старших жінок, яка не могла працювати на сміттєзвалищі, куховарила на всіх. Їжу варила на вулиці в казані ледь не з відходів, які привозили зловмисники. Як вдалося вийти на цю схему Олександр Зотько розказати не може, адже це частина оперативної діяльності. Згадує лише, що поліцейським доводилося відрощувати бороду, одягати лахміття та йти на сміттєзвалище, прикидатися місцевими, аби зрозуміти хто є у хто у цій схемі.

Один із работорговців і досі перебуває в розшуку. Інші ж отримали вироки суду. Їх посадили за грати на чотири-п’ять років.

Жертви цього злочину отримали матеріальну допомогу, психологічну та медичну реабілітацію на Волині. А далі всі поїхали додому, на Закарпаття, приїжджали до Луцька лише для участі у судових засіданнях.

«Знаю, що окремі люди виїхали на заробітки в Угорщину. Маємо надію, що у них все склалося добре», – говорить Олександр Зотько.

Загрузка...
Коментарі
Загрузка...
24 листопада
Сьогодні
Вчора
22.11.2020
21.11.2020
20.11.2020
19.11.2020
  • Продам
  • Куплю
  • Здам
  • Обміняю