Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Андрій Злотко
Андрій Злотко

«Мені пофортунило», – як іваничівець відкрив піцерію у Римі

13:59 01.04.2018
178

Андрій Злотко, уродженець селища Іваничі, який відкрив піцерію в Італії, мріє про власний бізнес на Україні.

Про те, як ідуть справи у Римі та які плани є на найближчий час, він погодився розповісти інтернет-виданню БУГ.

Він прославився на всю Україну як переможець чемпіонату з піци, який проходив в Італії у 2010-му році. Разом із дружиною Яною, теж уродженкою селища Іваничі, відкрили свою власну справу у Римі.

Батько Андрія Петро закінчив факультет журналістики, мама Людмила – бухгалтерський облік. Обоє працювали за спеціальністю в Іваничах: батько – відповідальним секретарем районної газети «Колос», мама – бухгалтером у місцевому господарстві. Ткож в Андрія є старша сестра Оксана. Дружна сім’я, красива пара, гарні діти – такими вони запам’яталися іваничівцям. 90-ті роки змінили звичний ритм життя багатьох українців, в тому числі й іваничівців. У пошуках заробітків мама Андрія поїхала до Італії, згодом забрала до себе дітей.

Андрію, завдяки бізнесу в Італії ти став відомим у всій Україні. Як змінилося твоє життя, чи часто турбують журналісти?

– Скажу так: справи у мене ідуть добре. Щодо представників ЗМІ, то приємно мати у себе таких відвідувачів, бо розуміємо із дружиною, що наші старання і праця отримали визнання. Я б сказав, це навіть дає стимул працювати краще, відкривати щось нове, вдосконалювати себе і свій бізнес.

– Як часто навідується до тебе преса і телебачення?

– За останні півроку телебачення було разів п’ять, напевно. Це – канали 1+1, «Україна» , «Новий канал», два канали «Youtube».

– А італійські ЗМІ цікавляться тобою і твоїм бізнесом?

– Телебачення не було, а у журналі про нас писали.

– Чи пам’ятаєш свою першу перемогу, коли ти став відомим?

– Звичайно. Це було у 2010-му році. Я брав участь в чемпіонаті з піци і став переможцем у цих змаганнях. Про це написала одна з українських газет, потім приїхав телеканал «Інтер». Була така передача «Наші». Далі мною стали цікавитися інші засоби масової інформації.

– Уже пройшло від тієї події трохи часу. Що змінилося?

– Нічого не змінилося. Ми які були, такі й залишилися. Носа не задираємо, так само багато працюємо. Інакше просто не можна.

– Андрію, скільки часу ти в Італії і на яких роботах доводилося працювати?

– Приїхав я в Італію у 2002-му році. Як пішов працювати у піцерію – так і до сьогодні у цій справі. Виконував різні роботи, знаю усі тонкощі. І у 2010-му отримав визнання кращого піцейоло. Довго йшов до цього, на мою думку. Міг би швидше.

Можеш поділитися, що потрібно для того, щоб відкрити свою власну справу в Італії?

– Потрібно бути впевненим, що зможеш зробити це дуже добре. Це найперше. Ну а далі – паперові справи. Потрібно багато документів, я, думаю, так само як і в Україні. Можливо й більше. Якщо всі перераховувати, то дуже довго.

– Ти мав інвестора, коли розпочинав свою справу?

– Ні, ми з дружиною зробили все удвох.

– Приміщення, яке маєте, купили чи орендуєте?

– Приміщення орендуємо. Ніхто в Римі не продає комерційні приміщення, це невигідно. У ньому була піцерія, але вона занепадала. І ми її взяли та підняли. Але це вже була наша справа. Тож почали завойовувати своїх клієнтів.

– Чи багато часу вам знадобилося для відкриття?

– Всього тиждень. За цей час ми зробили все, щоб відкритись. І з першого дня ми мали успіх, тому справи пішли добре.

– Чи не складно було починати працювати і чи було у тебе достатньо досвіду?

– Я мав тверду впевненість у тому, що роблю. Останнім часом я працював завідувачем в одній з піцерій. Вся відповідальність за її роботу була на мені. Власника бачили один раз на тиждень. Тож я отримав хороший досвід, як успішно вести справи.

– Ти вирішив піти, бо відчув, що можеш розвивати свою справу?

– Так, вирішив, що треба мати своє. В мене ж діти ростуть. Старшому скоро 9 років, меншому -7 з половиною. Живемо в Римі. Не відомо, як складуться в подальшому у нас справи, але зараз діти ходять тут до школи. І ми з дружиною половину свого життя уже в Італії, а якщо подивитися по-іншому, то в Україні залишилося наше дитинство.

– Маєш кулінарну освіту?

⁃ Ні, не маю. Все, що знаю і що маю, вчився і відпрацьовував сам, спостерігаючи за роботою італійських майстрів. Тепер можу вчити цієї справи інших. І нещодавно мені зробили таку пропозицію – навчати інших майстерності приготування піци.

– Чи багато людей працює в твоїй піцерії?

– Крім мене з дружиною, ще 13 чоловік.

– Андрію, а скільки годин на день ти віддаєшся роботі і чи є у тебе є вихідні?

– Працюємо багато, можна сказати, увесь час в роботі. Мати вихідний, коли ти маєш свою справу і дбаєш про неї, це нереально. Вихідних у нас немає взагалі. Закриваємось тільки три рази на рік: Новий рік, Пасху і 15 серпня.

– Щодо того, щоб розширяти свій бізнес в Італії, є такі плани?

– Так, і, думаю, це буде найближчим часом. Зараз ведемо перемовини щодо приміщення і обговорюємо всі організаційні моменти.

– А щодо України не маєш ніяких намірів?

– Є плани і щодо України. Зараз шукаємо приміщення у Києві. Як тільки знайдемо, будемо відкривати піцерію у столиці. Нещодавно ми допомогли відкрити такий заклад у Львові, справи пішли добре. Це дає стимул до того, щоб розширятися.

– Чи часто буваєш в Іваничах?

– Торік був три рази. Гостювати не доводиться, бо в Італії у нас і життя, і бізнес. Але приємно побачитися із друзями, знайомими.

– Як ти думаєш, чи можна було б відкрити таку піцерію в твоїх рідних Іваничах?

– Іваничі – дуже маленьке містечко. Потрібно починати з Києва, а звідти уже йти на інші міста. Але дуже мрію рідних іваничівців пригостити справжньою піцою.

– Чи можна піцу за твої рецептом приготувати в домашніх умовах?

⁃ Думаю, що не вийде досконало. Є ряд важливих чинників, які неможливо забезпечити в домашніх умовах. Насамперед, піч має мати температурний режим на 300 градусів. Також важлива наявність потужного тістоміса. І я у заміс даю різне борошно у певних пропорціях. До пшеничного твердих сортів додаю соєве і рисове.

– Твій успіх, це наполеглива праця чи ще щось?

– Так, я набирався досвіду роками і багато працював. А ще, я думаю, мені пофортунило, що я потрапив на роботу в особливу піцерію, де вчився у спеціаліста, який свого часу був чемпіоном світу з випікання піци.

– Що цікавого можеш розповісти про свою роботу?

– В моїй роботі багато цікавого. Працюємо творчо. Час від часу з’являються нові рецепти піци. Люблю спілкуватися з моїми відвідувачами, бо настрій людям піднімає не лише смачна їжа, а й добре слово.

– Андрію, а про якийсь приємний момент у роботі розкажеш?

Так, дуже мене тішить реакція жителів міста Неаполя, які вважають, що лише у їхньому місті печуть справжню піцу, а в інших місцях – просто піцу. Я спостерігаю, як вони заходять до мене з пісним виразом обличчя, беруть піцу, бо хочеться їсти, не сподіваючись отримати від цього насолоду, та коли пробують, на їх обличчях з’являється посмішка від вуха до вуха. Мене це дуже тішить. А коли виходять, тиснуть мені руку. Це для мене найбільше визнання.

– Ти чимось в житті ще займався, крім піци?

– Вмію робити столярку. Навчив мене дід Василь. Навіть зараз, якби прийшлося зробити вікно, думаю, впорався б. Пам’ятаю всі елементи виготовлення. Зробив для іваничівців чимало вікон і дверей, хоча ніхто цього не знає, бо замовлення брав дід, а я робив. Потім від діда отримував винагороду. Так що дитинство моє теж було трудовим.

Хочу додати, що в Італії мене трохи дивує те, що італієць викликає електрика, щоб замінити лампочку, бо вважає, що кожен має виконувати свою роботу як спеціаліст. А українці багато всього роблять самі і це вважається нормальним.

– Твоє найулюбленіше свято?

– Думаю, що Пасха. Це родинне свято. У цей день ми ідемо в українську церкву в Італії. Тут збирається вся українська родина, усі заробітчани. Дуже теплі відчуття і спогади залишаються від зустрічей і спілкування.

– Андрію, і на завершення розмови, що ти хотів би побажати читачам?

– Шукати свою улюблену справу життя, вдосконалювати себе щодня, цікавитися новинками, знайомитися з цікавими людьми, давати волю своїм мріям і бути вдячним за все, що вам посилає доля.

Ольга ХОЛМЕЦЬКА

Фото Андрія Злотка

Коментарі
24 квітня
Сьогодні
Вчора
22.04.2018
21.04.2018
20.04.2018
19.04.2018
18.04.2018
17.04.2018
16.04.2018
15.04.2018
14.04.2018



Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин